Різдвяні свята – це величні події в житті українців, відзначення яких проходить 

урочисто, піднесено. Вони привносять помітне пожвавлення в розмірений ритм жит-

тя людей. Підготовку до святкувань жителі села Доброгостів, як і скрізь в Україні, розпочинали

заздалегідь, по суті, ще з осені. Найперше впорядковували двір – все складали, ла-

годили та прибирали в оселі – білили стіни, мили вікна і двері, а все тому, що "свята

   Цікавою архітектурною пам’яткою Дрогобиччини початку ХХ ст.  є храм Святої Параскеви, що знаходиться в с. Уличне.

   Перша писемна згадка про церкву датується 1515 роком. Відомо, що, перша дерев’яна церква згоріла у 1836 р., а на її місці у 1848 р. побудовано нову дерев’яну, яка також згоріла від блискавки 14 червня 1891 р. У 1904 р. архітектор Василь Нагірний розробив проект нової мурованої споруди. Нагірний Василь Степанович (11.01.1848 – 25.02.1921) – знаний архітектор, народився на Львівщині. Навчався у Львівській технічній академії (1870 – 1871 pp.) і Федеральній політехнічній школі у Цюріху (1871 – 1875 pp.). Працював у Швейцарії, а з 1882 р. у Львові. Відзначався надзвичайною творчою працездатністю (спроектував і збудував понад 200 культових споруд). Застосовував форми неовізантійського і неоросійського стильових напрямків, неоренесансу і неороманіки. В проектах дерев’яних храмів вживав прийоми народного зодчества. За проектами В. Нагірного збудовані муровані та дерев’яні храми в багатьох селах сучасної Львівщини, Тернопільщини, Івано-Франківщини та республіки Польща. На основі проекту В. Нагірного у 1910 р. за стараннями отця Олексія Гоцького будівництво нової церкви було завершене.  

Саме про те, де і які пам'ятники у вигляді писанок встановлені у світі, а також про історію виникнення і символічне значення писанки і піде мова в цій статті.

На Львівщині у передгір’ях земних Карпат розкинулось одне із старовинних українських міст - Дрогобич.

Історичні джерела і матеріали археологічних розкопок свідчать, що Дрогобич мав багатовікову історію. Народ склав легенду про те, що Дрогобич - це "другий Бич , заснований поблизу міста Бича, зруйнова­ного ханом  Буняком  Шолудивим.

Це дуже старовинний переказ.

        Світлим постатям європейської культури ми, українці, з гордістю можемо протиставити особистість європейської величини, провідного діяча спортивно-гімнастичного руху України, теоретика та ідеолога, організатора українського сокільства Івана Боберського. Ім’я його, ще донедавна забуте, нині є національною славою нашої держави.

Боберський Іван (4 серпня 1873 р. - 17 серпня 1947 р.) відомий український громадський діяч, один з засновників українського спортивного руху. Народився в с. Доброгостів Дрогобицького району на Львівщині у родині священика. Навчався в університетах Львова, Відня і Граца. Перебуваючи в Західній Європі, вивчав нові форми і методи фізичного виховання. В 1890-1914 викладав німецьку мову і фізичну культуру в Академічній гімназії у Львові. Став одним з організаторів сокільсько-стрілецького руху, в 1910-1914 - голова «Сокола-Батька». Редагував періодичні видання: «Вісті з Запорожжа» (1910-1914) і «Січові вісті» (1912-1914). На поч. першої світової війни увійшов до складу Бойової Управи УСС. з 1915 - член Головної Української Ради. В 1918-1919 - референт пропаганди у державному секретаріаті військових справ ЗУНР. В листопаді 1920 за дорученням Державного Секретаріату ЗУНР-ЗОУНР виїхав до США. 3 1922- секретар представництва ЗУНР у Канаді. Брав активну участь у житті української діаспори в Америці. В 1931 повернувся в Європу. В 1932-1947 жив у м.Тржичі (Югославія). Автор поручників з фізичного виховання - «Забави й ігри рухові» (1904-1905). «Копаний м’яч» (1906) та ін.