| Радує серце і душу, що повертаємося до традицій предків, вшановуємо українське, своє, близьке нам. Задля цього влаштовуємо свята, зустрічі, «празники», піднімаємо духовність і дотримуємося християнської моралі. Це, безперечно, гуртує громаду, єднає і націлює на поліпшення добробуту села в цілому і кожного з мешканців зокрема. Проте надто ще мало проводиться таких заходів. Інколи раз у рік, тільки в Дні села люди збираються докупи. На жаль, у багатьох випадках такі святкування проходять за «наїждженим» сценарієм: поспівали, привітали, пограли у футбол і… гайда до магазину, там цікавіше… Бракує змістовного наповнення свята. Більшість глядачів є пасивними спостерігачами за дійством. По-справжньому «викладаються» тільки аматори сцени, «завклуби» та ще декілька ентузіастів на чолі з сільським головою. Промовчу, яким чином випрошуються гроші, які скоріше можна назвати копійками, на аналогічні святкування. А це все призводить до того, що єдиним замінником браку вищепереліченого є алкоголь, якого, на жаль, не бракує. В селах це відчувається особливо: немає оплачуваної роботи, а ще й економічна криза, врешті немає можливостей для самовираження. Ось і п’ють хлопці, а останнім часом, і не лише хлопці… А там, де горілка, – про який розум можна говорити… Чи можна цьому зарадити? Якщо говорити про «боротьбу з п’янством»,то це ми вже колись проходили. Боротися треба з іншим: байдужістю тих, хто мав би внаслідок своїх безпосередніх посадових обов’язків і функцій робити життя змістовним, сіяти зерна духовності і культури, здорового способу життя та тієї ж християнської моралі, яка полягає не лише у відвідуванні храмів… Одним словом, кожне свято - це привід ще раз задуматись
| 
