У 1589 році люди з долин втікали від татарської навали в гори. Коли якась група вийшла на високий гірський діл, то люди побачили внизу гарну зелену улоговину, по середині яр. Сріблилася хвилями річка. Хтось вигукнув: "О, який гарний рів! Давайте тут поселимося”. Так і пішла, за легендою, назва нашого села Орів.

Із розповіді старожила Петра Грицика зі села Зимівки, урочище Соломіне: "На горі Гулярня є криниця – джерело – з дуже чистою і лікувальною водою (сприяє покращенню зору). Так цю воду використовував дідич Добуш для виготовлення високоякісної горілки. Ще перед відміною кріпацтва (тобто до 1848 року), дідич повіз до Дрогобича збувати горілку, а селяни-кріпаки, які були невдоволені його жорстокістю, потруїли 12 його псів, що сторожували гуральню, а саму гуральню спалили. Повернувшись, дідич застав одне згарище і, боячись наруги і над собою, виїхав звідтам назавжди.

Ще один подібний підпал в тих же часах відбувався і на горі Белеїв, де також кріпаками-орівчанами було спалено гуральню дідича Белея.

Земля в гірській місцевості "важка” і малородюча. Урожай з бульби був таким, що ледь-ледь вистачало "дотягнути” до Великодня і щось залишити на насіння. Переважно займалися тваринництвом. Як мовили старші: "Ми жили задля худоби, з неї ж і жили. Тобто, мали якісь статки”.

У нас сіяли овес, переважно на крупу. Мололи ручними жорнами, а потім – у кооперативних млинах, яких вздовж с. Орів налічувалося спочатку 7, а згодом аж 12 млинів.

На селі переважав тип будівлі "в угли”, без жодного цвяха. Під одним дахом були: хата, комора, сіни, стайня і стодола. Хата виділялася окремим зрубом і вікнами. Вікна вузькі. Двері на дерев’яних "бігунах”. Замками служили дерев’яні засуви.

В хатах побутувало курне опалення. Вхід до хати – через стайню. Хати були без коминів, тому дим розходився помешканням і виходив отвором у стелі. А коли вже дуже надиміло, тоді відкривали двері і робився протяг.

В хаті під повалою, приблизно 80 см від неї, прикріплювалися балки, так звані гряди, на яких сушилися дрова і прядиво.

Біля входу – піч. Між піччю і причілковою стіною – постіль, яку на запічку встеляли соломою, вряди-годи солому напихали у веретяні мішки, аби м’якше спалося. На самій печі спали, підклавши під голову якийсь лах або кулак. Увечері хата освітлювалась сухими скіпками з кутка біля печі, бо літра нафти (керосину) коштувала денний заробіток робітника.

А вже десь з 1850-их років сільське населення перейшло на лампове освітлення. Під запічком і лавою взимку лежала бульба, буряки, бруква та інша городина. Кури вмощувалися на сідала під печею, – "на курник”. В кутку, біля причілка, у калинниці – глина, змащували–підмащували піч, стіни і долівку житла.

Стіни в таких хатах білилися синьою глиною лише до половини, адже горішня половина і повала, більше метра, самостійно "малювалася” сажею.

Від печі, повздовж лав, – скриня–стіл, з підніжжям і відсувним верхом. Там, у підстолинні, складали харчові припаси. Часто до ніжки стола-скрині прив’язували одне або двоє новонароджених телят. При стіні – шафа і ліворуч від входу, на стіні – мисник для посуду.

А загалом, як пише Архип Данилюк в дослідженні "Українська хата” – К. Наук. думка, 1991 р.- 112 с.: "Чим же приваблює бойківська хата? Встановлено, що її горизонтальні структури (довжина гребеня, зрізу стріхи та зрубу) знаходиться у співвідношеннях так званого золотого перетину до вертикальних елементів (висота хати, солом’яного покриття та відкритої частини зрубу). Причілковий фасад зводиться так, що всі п’ять основних точок споруди знаходяться на одному і тому ж колі.

Десь на початку другої половини XIX ст. Галичиною "пройшлася” холера. Не оминула вона і с. Орів, забравши половину орівчан. Померлих від холери (цвинтар від холерників) хоронили навпроти школи за річкою Стинавка. Довгий час там відправляли Службу Божу. З часом і забулося.

У 80-х роках XIX ст. в Орові згоріла дерев’яна церква, від якої донині ще збереглася дзвіниця.

Про церковне життя в селі Орів цікаві матеріали дав парох місцевої церкви Святої Покрови о. Ярослав Мельник. Частину з цих матеріалів зібрав учитель історії Орівської середньої школи Іван Грицишин.

Хоча ці матеріали дещо вписуються у хронологічну послідовність нашої розповіді, але подаємо їх в деякій системі.

Церковне життя села Орів

До нерухомого майна церкви відносяться культові споруди: кам’яна церква Івана Хрестителя з церковним убранством, ритуальними атрибутами, церковним інвентарем і документами, а також дзвіниця біля церкви; церква Воскресіння Ісуса Христа (на кладовищі) із всім внутрішнім майном, дзвіниця біля церкви та морг (трупарня).

З часу заснування парафії орівська церква одержала землю від імені короля. За даними перепису 1589 р., орівський парох мав у володінні 0,5 попівського лану (лан в Карпатах дорівнював від 19 до 23 га). Це означало, що орівський парох в 1589 р. користувався приблизно 10-12 гектарами поля. Новозасновані попівства надавались із значними привілеями, це було викликане тим, що сам парох мусив займатися будівництвом церкви, а землю, яку він діставав, необхідно було використовувати, викорчовувати, тому й давали попівство на два покоління – тому, хто дістав право, його синові або родичеві. У грамотах обгрунтовувалась необхідність будівництва церков. При виданні дозволу на будівництво церкви, говорилось про те, щоб "у новозаснованих селах були покладені початки християнської побожності”, щоб там парох правив всією громадою відповідно до порядку грецької віри.

Після смерті священика майно церкви передавалось у користування його наступникові, згідно церковних законів. Ось що було передано орівському парохові Семену Станавському 10 січня 1799 р.:

"Визначене нерухоме майно камеральних (державних) багатств пароху Орівської парафії, що знаходиться у цісарсько-королівському підпорядкуванні, святі таїнства греко-католицькій орівській церкві, яка збудована на громадському грунті і носить ім’я Івана Хрестителя, записано на вічні часи.

Найясніший король Ян Казимір надав парохові тою же Орівською церквою право користуватися, а також ланами поля і церковним майном.

У 1939 р. радянською владою була проведена націоналізація церковних земель. Священику залишено тільки 56 арів городу біля резиденції.

У 1949 р. всі землі і житло було насильно передано у власність колгоспу. Священики, якщо вони були, проживали у конфіскованих хатах.

Будинок співробітника священика був побудований в Орові у 1873 р. Він знаходився з лівої сторони дороги, що веде в гараж, біля садиби Петра Микиташа. У жовтні місяці 1945 р. в цьому будинку розмістився гарнізон військ оперативних груп в кількості 11 чоловік, який загін УПА розгромив вночі. Будинок згорів. (В цій операції брав участь орівчанин Федір Кушнір, який мешкає у с. Солець).

Будинок для священика був побудований ще в 1858 році. Він знаходився між садибами Миколи Фендака та Петра Болюка, навпроти хати Миколи Шимка, під горою. Це житло священика і всі громадські будівлі були віддані радянською владою у власність колгоспу. У 1950 р. резиденція згоріла. Люди пояснюють, що пожежа була спеціально влаштована керівництвом колгоспу, щоби приховати фінансові махінації і уникнути відповідальності.

У 1946 році відбувся Львівський лжесобор, який ліквідував Греко-Католицьку Церкву. Громада насильно була переведена на російську православну релігію. Після цього в Орові почався період шаленого атеїзму. Священиків греко-католиків "визнали” союзниками німців, запроданцями українського буржуазного націоналізму.

17 грудня 1989 року при сприянні Богдана Гуцила в приміщенні Народного дому "Просвіти” відбувся схід мешканців села, на якому прийняли резолюцію, в якій сказано:

"Ми, греко-католицька громада с. Орів, вимагаємо відновлення і повної реабілітації загарбаної Сталіним і його сатрапами в 1946 році нашої прадідівської греко-католицької віри, церкви, які руйнувались всякими спробами, а священики були розстріляні, загнані в Сибір або пішли в підпілля. Тепер вимагаємо негайного відновлення Греко-Католицької Церкви, повернення храму, церковного майна, припинити саботаж та зволікання процесу здійснення історичної справедливості”.

Всього на сході було 607 чоловік. За перехід села на греко-католицький обряд проголосувало 605 чоловік, проти не було, утрималось 2 особи. Резолюцію засвідчили жителі с. Орів Коцкулич Іван Федорович, Гіщак Григорій Іванович та Чулак Михайло Васильович.

У липні 1990 року відновила свою діяльність церква Воскресіння Ісуса Христа на орівському кладовищі. Тут проведений ремонт, реставрований іконостас. З серпня місяця 1992 року церква на кладовищі стала центром похоронних панахид. В даний час іде ремонт моргу, впорядкування могил, планується реставрація могил священиків – орівських парохів Михайла Дуба, Ероніма Моравського та Дмитра Мариняка.

На території с. Орів налічується до 50-ти пам’ятників, які в часи тоталітаризму були або ліквідовані, або залишені у зруйнованому стані. Усі відновлені і відремонтовані. Відбувається Водохрестя на Йордан і в Поливальний понеділок. На Великдень, після Вечірньої відправи, йде Хресний хід віруючих від церкви Святої Покрови до церкви Воскресіння Ісуса Христа, що на кладовищі. Знову відправляються парастаси на могилах померлих.

Повністю відновилась релігійна та світська обрядність. Відбуваються поминальні Служби Божі, за здоров’я, посвячення громадських приміщень, житлових будинків, новобудов. Всі релігійні свята відзначаються з врахуванням народних звичаїв, традицій і обрядів. Коляди, щедрівки, вертеп, освячення зілля (на Святу Трійцю), освячення яблук (на Спаса), маїння житлових будинків і господарських приміщень на Зелені свята, маїння хат на свято Петра і Павла, свято пастухів, свята св. Миколая, св. Покрови, св. Андрія, проголошення Акту незалежності, День проголошення Конституції України.

За релігійним обрядом відбуваються хрестини, шлюби, похорони.

У школах вивчають катехизм, співають релігійні пісні, коляди і щедрівки.

В селі Зимівки будується церква Успення Пресвятої Богородиці, започатковано кладовище.

24 вересня 1989 року при сприянні і прямій участі Б. Гуцила на горі Бренів було поставлено березовий хрест, відбулася панахида.

В 1990 році до церкви Святої Покрови закуплено нові дзвони.

20 травня 1990 року на могилі на горі Бренів посвячено високий хрест з нержавіючої сталі і брила з чорного граніту.

1 листопада 1991 р. посвячено символічну могилу та хрест-пам’ятник навпроти Народного дому "Просвіта”, де звозили енкаведистські кати вбитих і закатованих воїнів УПА.

В липні місяці 1992 року на орівському кладовищі, відбулось перезахоронення воїнів УПА, посвячена могила, хрест металевий і гранітна плита.

21 липня 1991 року відбулося перше перезахоронення тлінних останків воїнів УПА. Перезахоронення проведено за християнським звичаєм в могилі на горі Бренів. 4 жовтня 1992 року – перезахоронення дев’яти вояків УПА в могилу на горі Бренів за християнським звичаєм, а вояки Української армії Дрогобицького гарнізону салютували із стрілкової зброї. Все за ініціативи і прямої участі Богдана Гуцила.

15 серпня 1990 року біля Народного дому "Просвіта” осередком Народного Руху на чолі з Василем Кропивницьким був піднятий синьо-жовтий прапор. Під час церемонії прапор освячено.

Жителі с. Орів вшановують борців за волю України. Реставрована могила УСС і воїнів УПА на горі Бренів – 24 вересня 1989 р. відбулась поминальна панахида. А 20 травня 1990 р. на цій же могилі посвячено хрест з нержавіючої сталі, висотою 7,5 метрів, і брилу з чорного граніту.

У липні 1994 р. був посвячений хрест-пам’ятник на холерському кладовищі в урочищі "Камінець”.

23 жовтня 1994 р. посвячена символічна могила і хрест на місці загибелі трьох воїнів УПА в урочищі "Дірбанка”.

На всі релігійні та державні свята на могилі на горі Бренів, на братській могилі воїнів УПА та біля символічних пам’ятників і хрестів селяни запалюють свічки, кладуть квіти і вінки.

Хрест виник у період первісного суспільства. Цей символ став предметом святості і поклоніння. Хрест прийнятий символом християнської віри, бо на ньому був розіп’ятий Спаситель людства Ісус Христос. Хрест утвердився як ідеальний символ.

Церкви будуються у формі хреста, ним завершується купол церков і храмів, дзвіниць. Хрести ставлять на могилах померлих, братських і символічних могилах та історичних пам’ятках. Хрест – постійний ритуальний предмет при всіх релігійних обрядах і відправах.

Вважають, що хрест наділений чудодійною і чарівною силою. Він рятує від усіх бід і нещасть, відганяє нечисту силу. Він постійний супутник в житті і побуті християнина.

Крім цього, хрест став придорожнім пам’ятником-орієнтиром, який позначений на топографічних картах. Його ставлять на місці загибелі людини чи трагедії людей. Його ставили і ставлять на місцях історичних подій. Наприклад, у кожному селі, на його початку, споруджений хрест-пам’ятник в честь відміни панщини в Галичині у 1848 році.

За кількістю придорожніх хрестів та хрестів-пам’ятників можна стверджувати про рівень релігійності села, рівень духовної культури та культури взагалі. Пам’ятники-хрести – це джерело вивчення історії рідного краю.

На території Орова було і є ще багато хрестів-пам’ятників. Звичайно, що тепер пояснити, чому в тому чи іншому місці стоїть хрест, дуже важко. Їх історію знищували задля забуття. І коли запитуєш когось, чому стоїть тут хрест, то чуєш відповідь, що той хрест стоїть тут давним-давно і поставили його тут, бо, мабуть, його потрібно було поставити, тому і ми його оберігаємо.

Але дещо можна висвітлити, принаймні знати, де вони в Орові споруджені. Отже, з того, що відомо:

1. Хрест-пам’ятник на території церкви Івана Хрестителя, зліва, при вході до церкви.

2. Хрест-пам’ятник на території церкви Івана Хрестителя в честь 950-річчя хрещення Київської Русі.

3. Хрест-пам’ятник на території церкви Івана Хрестителя в честь 1000-ліття хрещення Київської Русі.

4. Хрест-пам’ятник на території церкви Івана Хрестителя на символічній могилі українським січовим стрільцям. В 1937 році в ніч з 2 на 3 серпня активістами Федором Суботяком, Іваном Куцкуличем, Василем Кухаром та Миколою Ластовецьким побудовано цей пам’ятник. У вересні 1939 року він був зруйнований. А у вересні 1991 року громада села його знову відновила.

5. Хрест-пам’ятник в урочищі "Погрібниця”, дерев’яний. Поставив Прокопів Василь Михайлович. На цьому місці загинула зв’язкова УПА в 1947 році Ковбаснюк Катерина Федорівна, псевдо "Орися”. Відвезена в Дрогобич, щоб отримати нагороду.

6. Хрест-пам’ятник березовий. Знаходиться в урочищі "Верхня Імшичина”, біля Василя Костище. Тут були похоронені воїни УПА. Після проведених розкопок трускавецьким осередком "Меморіал” вони перезахоронені в могилі на горі Бренів 4 жовтня 1993 року.

7. Хрест-пам’ятник біля садиби Чулака Миколи Васильовича, "Під дебрею”. Тут в 1942 році під час зливи і повені зсунулась дебря на хатину Олекси Федишина. Загинуло троє людей. Відкопані і поховані на кладовищі, а на місці трагедії родина поставила цей хрест.

8. Хрест-пам’ятник на холерському кладовищі в урочищі "Камінець”. У 1831 році вся Галичина була охоплена епідемією холери. Померло 100 тисяч чоловік. Холерою був охоплений і Орів. Хто і скільки їх померло в Орові – не відомо. Їх не хоронили на загальному кладовищі, а вибирали місце подалі від села, щоб оберегти людей від зараження. На кладовищі був поставлений дерев’яний хрест. Кладовище обкопано ровом і обгороджено парканом. Відвідувати його було заборонено. Тільки десь в кінці XIX-го – на початку XX-го століття було дозволено раз у рік відвідати його і відправити панахиду. За часів тоталітарного режиму про це кладовище зовсім забули. Пізніше засадили його лісом. У 1994 році воно відновлене і поставлено хрест. В кінці липня відправлено отцем Зиновієм Микласевичем поминальну панахиду. Раніше така панахида відправлялась кожний рік на свято Петра і Павла.

9. Хрест-пам’ятник в урочищі нижче "Ленії "С” в лісі. На цьому місці віз з дровами задавив Петріва Івана Івановича. Батьки поставили залізний хрест.

10. Хрест-пам’ятник в урочищі "Гулярня”. На цьому місці замерз Явір.

11. Хрест-пам’ятник в урочищі "Погар”. У 1991 році блискавка вбила Юрка Дубика. Хрест поставили родичі.

12. Хрест-пам’ятник напроти садиби Розалії Антонів. Тут була млинівка, в якій в 1887 році втопилась дівчина із родини Микосовських.

13. Хрест-пам’ятник в садибі, біля дороги Ярослава Шимка. На цьому місці була пожежа, згоріла хата і в ній загинула жінка.

14.Хрест-пам’ятник на зупинці автобуса, при в’їзді в село, зліва, в урочищі "Брама". На цьому місці була вбита дитина Юлія Федишин. При розширенні дороги хрест знятий.

15. Хрест-пам’ятник в урочищі "Половінь” ("Горішній кінець"). На цьому місці ще в Першій світовій війні був великий бій москалів з Січовими Стрільцями. Отримали СС на цьому місці переконливу перемогу.

16. Хрест-пам’ятник в урочищі "Гнила Поточина”, Міський ліс. Тут помер орівчанин Іван Васильців.

Обов’язковими були фігури–хрести на роздоріжжях. Це орієнтири тим, хто заблудився в дорозі. Хребтом Орівського Діла йде дорога із с. Стинави. Її перетинали дороги, що йшли на с. Зимівки.

Перша така фігура–хрест є на перехресті дороги з села на "Кути” в Зимівки в урочищі "Сигла”. Стоїть на кам’яному постаменті, із розп’яттям, зверненим до сходу сонця. Таким чином, коли дивитись на розп’яття, то ліворуч – південь, праворуч – північ. Навколо фігури був майданчик 2х2 м. Там садили квіти, переважно довголітні. Майданчик обгороджений кам’яним парканом, висотою біля 60 см. На кутах площадки посадили ясени, які виростали і ставали справжнім орієнтиром з далекої віддалі. Хрести–фігури старанно доглядали ті, хто їх ставив, або їх спадкоємці.

Другий такий хрест стоїть в урочищі "Орівець” на "Ділу”, де перетинається дорога з села Орів на с. Доброгостів. Він аналогічний тому, що стоїть в урочищі "Сигла”.

Третій хрест є на перехресті дороги зі села на урочище "Соломіне” на "Балейовім”. Звідти повертає стежка до Трускавця через урочище "Іваники”.

17. Хрест-фігура біля хати Миколи Суботяка, від дороги справа. Урочище "Горішній кінець”

18. Хрест-фігура справа від дороги біля хати діда Б. Гуцила, Павла, де народився батько Б. Гуцила, Іван. Урочище "Під горбом”, "Горішній кінець”.

19. Хрест-фігура в урочищі "Горб”, зліва від дороги, вище садиби Юрка Короля. "Горішній кінець”.

20. Хрест-фігура коло хати Катерини Бойко, урочище "Гребля”.

21. Хрест-фігура на горі "Змули”. Урочище "Риба”.

22. Хрест-фігура біля хати Ярослава Греська. Біля неї посаджено три ясени. Урочище "Довгий потік”.

23. Хрест-фігура по дорозі на с. Ямельниця, урочище "Бухали”. Біля нього також три ясени.

24. Хрест-фігура в напрямі урочища "Плай”, зліва від дороги, на полі Степана Герасим’яка.

Десь в 1935-1936 рр. набула розголосу каплиця місцевого святого – Івана з Уріча. Сам Іван розповідав, що він на свято Успення Пресвятої Богородиці пас корів над верхів’ям річки Стинавки, на вже покошенім лузі. Із собою взяв малий ножик, збирав лісові горіхи та розколював їх ножиком. Тут перед ним несподівано з’явилась Богородиця і сказала, що він грішить у таке велике свято. Іван трохи злякався, почав молитись. Тоді Мати Божа сказала: «Не бійся, ти повинен спокутувати свій гріх на цьому місці».

Іван вирішив збудувати тут каплицю і прожити якийсь час у молитвах і покуті. Каплицю збудував своєрідно. Над річкою проклав місток, а над ним збудував капличку з дерева, покрив її саморобними гонтами. В каплиці поставив престол, хрест та ікону Пресвятої Богородиці. Поруч було його ложе – дерев’яна лавочка, складена з окремих патиків. Тут він перебував в часи негоди і ночував. Вістка про нього рознеслась по околиці. Ішли паломники із багатьох сіл і міст. Туристи здалека і зблизька складали пожертви, просили святого молитися за них та їхніх рідних. Перебував Іван у своїй «пустелі» недовго. Почалася війна, паломників не було. Він появлявся в каплиці рідко, бо вже був старий і немічний. Капличка почала руйнуватися, а згодом, десь після війни, зовсім була зруйнована. В часи шаленого атеїзму про неї не говорили. Вона залишалась тільки в пам’яті людей.

В урочищі «Бобовичі» стояв дерев’яний хрест з розп’яттям. Ці хрести-фігури були позначені на топографічних картах.

25. Хрест-фігура стоїть в урочищі «Шевський горбок», коло хати Богдана Гіщака.

Інформацію взято з книги Богдана Гуцило "Воскресла Бренів - пам`ять у світи". Повну версію цієї книги ви можете скачати за посиланням нище:

http://www.ex.ua/get/8739498