Меденичі. Назва походить від того, що мешканці користувалися великими лугами, плавнями на дністрянських болотах, займалися бджільництвом та продукували меди. За іншою легендою, якось під село підступили вороги, знаючи, що воно славиться медами, грабіжники почали вимагати викуп – сто діжок меду. Але горді селяни відповіли: "Меду – нич!”, що означало "меду нема” або "меду не дамо!” Відтоді почало називатися Мединич, а вже потім Мединичі, Меденичі.

Михайлевичі. Першими поселенцями села стали панські слуги, відразу аж сім Михайлів. Усіх їх за непослух і норовистий характер вигнав пан із рідних місць. Це було немовби заслання. Тому земля їм дісталася зовсім непридатна, до того ж часто її затоплювало. За іншим переказом, із села Ріпчиці за непослух і круту вдачу пан вигнав якогось Михайла. Чоловік змушений був поселитися на болотистій місцині. Ось так від непотрібного Михайла пішло «потрібне село».

Модричі. На підступах до міста Тустані, на найвищому горбі, стояла «мудра» вежа. Під час нападів ворогів лише її одну нікому не вдалося здобути. Сталося це тому, що вона мала мудре керівництво. Від назви отої вежі пішло село Мудрич, Модрич, Мудричі і нарешті Модричі. За іншою оповідкою, на тому місці ріс модриновий ліс, тому цю місцевість назвали Модрич. Ліс вирубали, на місці постало село, а назва залишилася стара.

Мокряни. Переказ доносить, що пан за добру службу своїй служниці Мокрині подарував мокрі невжитки, а вона, своєю чергою, роздала їх людям.

Мражниця. Про походження назви поселення Мразниця існує кілька переказів. Один із них повідомляє, що, коли взимку повіває з півдня теплий вітер, один із монахів бориславського монастиря, поглядаючи на мразницькі ліси, сповіщав свою монастирську братію: «Мраз-ниць», тобто мороз ослаб, спав ниць (до низу). Начебто й від цього пішла назва цього бойківського підгірського села.

За іншим переказом, хтось із тутешніх бойків здогадався змащувати осі возів сумішшю болота з ропою, якої тут було багато. Цей винахід став швидко поширюватися серед перевізників солі. Місцеве населення таке болото називало «мразь». Ніби дія «мазати» перетворилася в назву села, яке спочатку називалося – Мазниця, а з часом Мразниця.

Інший переказ стверджує, що в місцевості Борислава в давнину існувало якесь місто зі своїми оборонними вежами. Тепер на тому місці з назвою Городище ще простежуються оборонні вали. Тоді, в давнину, коли приїжджали в город купці, чужинці, гаслом мешканців цієї осади було «мразь – (стань) – ниць!», тобто схили голову в покорі, що ти будеш послушний і будеш дотримуватися законів того міста.

Ще одна цікава легенда про те, як із надтисьменицьких ям-дір із сопушливою, схожою на дьоготь, масною кип’ячкою, що від непам’ятних часів із підземних жил постійно сочилася й виповнювала заглибини та рівчаки. Ніхто й гадки не мав, що колись та чорна ропа, «чорне болото» – мазниця стане людям у великій потребі. Вичерпували її з дучок-дір та везли на схід і захід як коломазь для змащування возів, аби не рипіли, не стиралися і не гнили. Від тої «чорної олії» – мазниці, якою славилося село, воно й дістало таку назву.

Нагуєвичі. За переказами, на території сучасного села в різний час було кілька самостійних міст, навіть з укріпленнями. Колись було місто Бешів – Дешево – Башів – Башево, місто Сольне, і тутешня земля славилася соляними жупами. Міста занепадали, бо своїм багатством принаджували ворогів, які часто їх грабували та спалювали. Потім появився пан Нагуєвицький, який хитрощами прибрав усі землі в свої руки. Від того часу село дістало таку назву. Згідно з переказами найстаріших мешканців, село в давнину мало ще одну назву – Далева.

Нижні Гаї. Місцевість, на якій виникло поселення, лежить нижче гірських лісів, що існували в той час. З цим і пов’язують його назву – Нижні Гаї. За переказами, воно розташовувалося серед дрімучих гаїв. У давнину на теренах села було місто Глинне, Глингород, на що вказує назва поля Городище. За іншими – тут на Кандаровій горі також існувало місто Хатинь чи Катинь.

Опака. Ніби ця назва монгольського походження і означає – «зупинка». Під час одного з походів ординці поставили тут свій табір.

Інший варіант переказу стверджує, що татари завжди йшли попри річку Бистрицю і доходили до самих її витоків. Одного разу вони «в-опакувалися» аж під самісінький грунь (хребет). Від слова «впакувалися» й виникла назва Опака.

За іншими переказами, село заснували мешканці сусідніх низин, які заховалися в ті гірські та лісисті околиці перед нападами татар. Поселенці назвали ці гори «опак», що розтлумачується як сховок, і від того й виводиться назва села.

Опарі. Назву місцеве населення виводить від болотяних вулканів, які називали «опар», а багато – «опарі».

За іншим переказом, якраз тут татари зустріли сильний «опір». Місце битви називали опарі.

У селі побутує легенда, що в давнину в селі почався бунт проти ворожбитів – «опарів», «опирів». Їх усіх було страчено. За такий жорстокий присуд сусіди прозвали село Опарами.

Ортиничі. У пошуках нової землі на берег річки Бистриці забрів боярин Орт. Рід розрісся, і поселення почали називати Ортиня, Ортиничі.

Підбуж. Назва, як свідчать старожили, походить від того, що перші поселенці «під буками» відвойовували у гір по схилах клаптики рудої глиняної землі.

З іншого переказу дізнаємося, що на схилі гори, з-під якої било джерело з лікувальною водою, стояло поганське чистилище. Тут люди омивалися, пили, тим самим очищалися від гріхів та всякої скверни. Біля чистилища стояв поганський кам’яний божок. Ця місцина називалася Під-божок. Так і постав Підбуж.

Попелі. Було собі колись село Котівець або просто Котів. Річка, що протікала через нього, також називалася Котівець. Та якось зайди-грабіжники спалили село, зостався лише один попіл. На цих «попелях» виникло нове поселення Попелі. Про стару назву нагадує лише річка Котовець і присілок, що колись належав до Котова – Котівська баня, де добували сіль. Нині це частина Борислава. Із села походить шляхетська родина Попель. Оповідають ніби земельні угіддя, які належали цій родині, і називалися Попелі.

Почаєвичі. Поселенці із сусідніх Михайлевич через нестачу землі започаткували нове село. Перші поселенці поселилися на «початку» гори. Від того початку поселення одержало таку назву.

Раневичі. Переказ доносить таку вість. Жив собі простий рільник на березі річки Соляниці та вибудував водяний млин. Тому що часто вживав слово «рано»: хто рано встає, тому Бог дає; рано встав, рано зробив і рано маєш – його прозвали Рановецьким. Селяни із сусідніх сіл казали: «Їду до раневицького млина». Так і постало село Раневичі.

Рихтичі. Під час татарської навали селяни взялися за сокири, вила і стали на захист своєї землі. На татар чатувала смерть, хоч би де вони ступили, їх підстерігали на кожному кроці. Мешканці інших сіл дивувалися з такої відваги та часто наголошували: вони мають рихт! Тобто – їхня правда. Слово «рихт» закріпилося за відважними повстанцями-рихтичами і перейшло на назву села.

Ріпчиці. Під час нападу татар воєвода меденицький зі своїми воями вчинив сильний опір. Місце, де відбулася найбільша битва, назвали Опарі. Багато ворогів попали в неволю, де вони стали рабами. Їм відвели окреме місце для поселення, яке назвали Рабчиці. Саме таку назву мало село в давнину.

За іншим переказом, у селі проживало багато рябих людей, з поцяцькованими обличчями.

Існує ще й така оповідка, що назва пішла від річки Ропчанки, ніби так вона в давнину називалася. Вода в річці мала солонуватий присмак, бо в ній було багато солениці, яку називали «ропа».

Ролів. Спочатку воно називалося Воролів, пізніше для легшої вимови почали називати його Ролів. Народна пам’ять стверджує, що серед непрохідних лісів гніздилися птахи вірли (орли), тому цю місцевість назвали Воролів.

Інший переказ говорить, що назва пішла від слова рілля. В давнину не говорили рілля, а роля. Навіть в колядці співається:

Вийшов на ролю, вийшов на поле,

Хлоп пшеницю жав.

Романівка. Якось бідний господар Роман Лісний, щоб газдувати осібно, купив собі невжитки далеко від села Попелі на березі річки Раточини, аж під самими Дережичами. Так за іменем першопоселенця хутір назвали Романівкою.

Смільна. На березі потічка Опалини поселилися смолярі – виробники смоли, яка була потрібна для змащування коліс. Тому що в селі жили курачі, які викурювали смолу, тому й поселення називається Смольна, згодом Смільна.

Скибичі – маленький хутірець, що належить до села Залужан (стара назва – Вацевичі). Назва походить від поля з поганою землею і грубими «скибами».

Легенда розповідає, що дуже давно на Вацевицькому горбі відбулася велика битва з татарами. Впала сила-силенна їхнього воїнства. Всіх небіжчиків поховали на схилі цього горба. Місце оборали глибокою скибою, і воно стало забороненою оборою. Від того часу поле називають Скибичі. Згодом тут поселилося кілька сімей із Вацевич. Так виник мальовничий хутірець Скибичі.

Снятинка. Про походження назви в селі побутує кілька переказів. За одним із них, назва походить від потічка Снітин, що колись загубився в лісових гущавинах. Тут поселився перший господар Хома, тому найбільше поле називається Хомицьке.

За іншою оповідкою, село заснували вихідці з міста Снятина, які втекли після нападу татар.

Ще за іншою оповідкою, так називалася виснітувана (вирубана) ділянка поля в лісі. Ще й нині пень називають «сніт». На такому полі й появилося село. В народі село здебільшого називають Снітинка.

Солонсько. У низовині, де розкинулося село, в давнину було озеро із солоною водою. З часом воно висохло, утворилося кілька невеличких ставків і річка Ріпчанка. Через те, що вода у них була солона, село називається Солонське.

Станиля. Згідно з легендою, всякі зайди й заброди, які в пошуках кращого життя йшли через Карпати, якраз у тому місці зупинялися, щоб перепочити перед важкою, через гори, дорогою. Тому, що вони тут «стояли», а деякі навіть «стали» на все, поселення й дістало таку назву.

Сторона. З переказів відомо, що першим священиком у Сторонні був о.Нащочич. Він був монахом у селі Монастирець, а тому, що він відсторонився від монашого чину, його називали відсторонником. Тим часом, обнявши парохію на горі Ковтава, за іншою вимовою – Ковтало (тепер частина села), село прийняло назву Сторонна, бо мовляв має священика Сторонного.

Інша легенда говорить, що назва походить від «сторонніх» людей, які давно переховувалися перед татарами в тутешніх лісах.

Ступниця. Село дістало назву від того, що через нього проходив соляний шлях і до нього «вступали» купці та різні торгові люди.

За іншою оповідкою, воно дістало назву від якогось виду заняття, пов’язаного з виплавкою металу. Від дій «топити, стопити» виникло причинно-наслідкове означення місця, де ковалі «стоплювали» метал.

Східниця. За народними переказами, в давнину село називалося Золота Баня. Таку назву отримало через те, що тут здавна містилася солеварня. Кмітливі селяни добували з-під землі ропу, з якої випарювали сіль. У солеварні збиралася вода, яка з часом набувала золотистого відтінку через те, що в ній було чимало заліза. Така солеварня виблискувала золотом на сонці і з висоти виглядала як золота.

Інша легенда розповідає, що тут виготовляли земляний віск, який теж виблискував золотом на сонці.

Ще переказують, що хтось знайшов у горах самородок золота, яким ковалі покрили купол церкви.

Про саму назву Східниця розповідають таке. Напад татар розігнав людей. Після того, як трохи втихомирилося, вони почали «сходитися» та обгороджувати свої обійстя.

Тинів. Першим поселенцем села був Василь Тин із Грушова, який був неперевершеним умільцем лозоплетіння. Згодом лоза поселенцям почала давати постійний заробіток. Найкращі вироби з лози на дрогобицькій торговиці були тільки з Тинова. В самому селі все: тини і перетинки, стодоли, комори та навіть хати, які обліплювали глиною, були виплетені з вербового пруття.

Трускавець. Під час нападу татар у непрохідній пущі, де стояла поганська святиня, звана храмом, заховалася неземної вроди дівчина, котра зі страху і з розпачу по втраті коханого осліпла. Через деякий час виявилося, що коханий не загинув, а повернувся. Та від радості звернулася до своїх богів: «Трисни (брисни) ми світло, бим хоч раз могла побачити свого коханого». Прохання було почуте. Місце біля джерела, де колись «триснуло» світло і прозріла ця дівчина, стало називатися Трускавець.

Друга оповідка стверджує, що в давнину тутешні мешканці сіяли багато маку, який називали «дрикун», «дикун», а найчастіше «хруставець». Та місцевість, де виростав цей мак-самосійка-хруставка, й одержала назву Хруставець, що з часом перейшла на поселення.

Тожів. Між Волею Якубовою і Глинним стоять Богом забуті два невеличкі хутірці – Тожів і Котички. Їх розділяє тільки потічок, що пересихає. Тожів належить до Глинного, а Котички є присілком Волі Якубової. Оповідають, ніби Тожів заснували Цюхи, а Котички – якийсь Котик.

Інша легенда розповідає, що все почалося з нещасного кохання. Дівчина була з Волі, а хлопець з Глинного. Батьки були проти їхнього одруження, то й священик відмовився дати шлюб. Вони почали жити без благословенства. Так на межі двох територій появилося дві хати. Спочатку самотньо стояла хата хлопця, який тужив, і вона дістала назву – Тожів. Згодом він вибудував для своєї судженої, в якої котилися сльози, тому й – Котички. Довго вони жили кожен у своїй хаті на різних територіях. Появилися діти, онуки, і так започаткувалися два поселення.

Тустановичі. Коли татари взяли у довгу облогу місто, від якого залишилася тільки назва поля Городище, то його мешканці, щоб врятуватися, почали копати підземний хід і через нього непомітно для ворогів вийти на поверхню. Довго вони копали і нарешті сказали собі: «Ту станемо!» На тому місці, де вони вилізли з-під землі, виникло поселення Тустановичі.

Уличне. За переказами, назва села походить від перших мешканців, які були вихідцями з племені уличів.

Інша оповідка доносить, ніби татари, ввійшовши до Доброгостова, далі не рушали, бо побоялися відважних і вольових людей. Тут кожному злодієві і непрошеному гостеві могли добре подрухотати кості. Тому такі в село боялися заходити і казали: «Ту лячно!». Від того й пішла назва села.

Унятичі. В давнину село, яке було розташоване вздовж потоку Грішне, називалося Бабино. Під час чергового нападу татар воно було спалене, тому виникло нове. Тоді в селі появився пан Унятицький, і ніби від його прізвища село дістало таку назву. Бабино залишилося як частина села. За іншою версією, назва походить від потоку Унятинка.

Ясениця. Про походження назви в селі побутує багато легенд та переказів. Ніби назва походить від поля, яке поросло ясенами, ніби тутешня сіль, якою у давнину славилося село, була дуже чиста – «ясна».

За іншим переказом, при дорозі з Дрогобича до Терпльова та Башова, на місці, де тепер ліс Дуброва, в давнину стояв монастир. До нього спішили люди з усіх усюд напитися життєдайної води. Та найбільше тягнувся народ до чудотворного образу Марії Яснолицьої. Від цього образу монастир отримав назву Яснолиций. Згодом біля нього виросло село Ясениця.