ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНИЙ НАРИС СЕЛА ДОБРОГОСТОВА

Ріка Колодниця

Із гори Діл, що відмежовує Доброгостів від Орова, маленьким струмочком випливає чиста, мов сльоза, і холодна-холодна вода. Щораз далі - струмочок набирає сили і творить річку, що здавен зветься Колодниця. Прямує вона вперто на схід, а дорогою вливаються до неї багато струмків-потоків, додаючи їй щораз більшої сили.

Під горою Гордільцем впадає до Колодниці інша річка - Бистра, джерело якої заховалося десь у густих лозах. Обравши напрям вже на північ, прямує Колодниця повз мальовничі бойківські села, що розкинулись на її берегах: Воля, Колодниця, Кавсько, Більче. Неподалік Радовичі і впадає Колодниця до повноводного Дністра.

Круті береги пообіч річки зеленіють буйними заростями верболозу. Із гнучкої лози селяни виплітають кошики та інші речі для домашнього вжитку. Обабіч до річки прилягають луги із запашними травами, де господарі випасають худобу та косять сіно, аби було чим годувати її взимку.

В час косовиці діти збирають тмин для домашніх потреб, а рівно ж і для продажу до пекарень в Дрогобичі, Стебнику та Бориславі.

Село Доброгостів

У верхньому сплаві Колодниці, по обидвох її берегах, у підніжжі першого пасма Карпат, що зветься Діл /мабуть, від слова "ділити", адже це пасмо якраз і відмежовує, ділить, гори від низів/, розкинулося село Доброгостів. Простяглося воно від Колордничок аж до Глибокого потока, що відділяє Доброгостів від Уличного.

Першу згадку про Доброгостів знаходимо в польських архівних документах від 1434 р., пізніше в документах 1489-1589 рр. У XVIII ст. згадується про Доброгостів в 1785-1788 рр. Всі ці документи збереглися в польських архівах. Як зазначено в документах, перша назва села була Доброгоще, потім - Доброгость, з розвитком культури, вдосконалення мови, назва набула милозвучного Доброгостів, якою є дотепер.

ДОБРОГОСТІВ (Др. Лв), зг.1434 в ОН у нап. Dobrohostowski [SSNO І 489], 1589 - Dobrohostow [ZDz. XVIII/1,36], 1785 -1788 - Dobrohostow [ЙМ 102]. Посесив на -овъ (> -ів) від ОН Доброгостъ. Перв. знач. "Доброгостовъ (дворъ або ін.)". Пор. д.-р. Доброгостъ [Туп. 185]. Див. ще Доброгоще. М.Д.

ДОБРОГОЩЕ (теп. невід. Гал. Зем.), зг. 1469 в нап. Dobrohoszcze [ZDz. XVIII /1,33]. Посесив на *=ьjе від ОН Доброгостъ. Перв. знач. "Доброгощье (село, дворище або ін)"

А ось, що читаемо про Доброгостів у радянських публікаціях:

ДОБРОГОСТІВ - село, центр сільської Ради, розташоване за 13 км на південний схід від районного центру і за 5 км від залізничної станції Стебник. Населення - 2948 чоловік, значна частина яких працює на Стебниківському калійному комбінаті, об'єднанні «Дрогобичнафтопереробка»та на курорті Трускавець. Сільраді підпорядковані населені пункти Бистрий, Станиля.

Село виникло у XIV столітті. За переказами, назва його походить від ГОГО, що через село проходила дорога з Львова до Закарпаття і населення було гостинним до приїжджих (добро - гостів) Значна частина землі належала австрійському графу (пізніше - польським осадникам) і церкві За таких умов 45 проц. населення були малоземельними. Щоб існувати, селяни варили сіль (у Доброгостові) і земляний віск (у Трускавці). Свою продукцію возили продавати в Бориню, Сколе, Стрий, Турку. Працювали також лісорубами. Жителі Доброгостова брали участь у дрогобицькому збройному повстанні 1919 року. У1935 році відбувся страйк селян-лісорубів Сколе і Доброгостова. Вони вимагали підвищення заробітної плати. Одним з організаторів страйку був селянин з Доброгостова Ф. Химчук. Страйктривав 2 тижні і закінчився перемогою лісорубів.

На північ села пролягає листяний ліс - Метеще, в котрому дотепер залишились сліди древнього Бича - міста-попередника теперішнього Дрогобича /Другого Бича/. За переказами, Бич був у давнину зруйнований татаро-монгольськими завойовниками.

Історичні дослідження підтверджують, що місту Дрогобичу 900 років. Беручи до уваги те, що з Дрогобича через Доброгостів пролягав торговельний шлях, по якому на Карпатську Русь і далі возили сіль, можемо вважати Доброгостів не набагато молодшим.

За лісом, у напрямку Дрогобича, - селище міського типу Стебник. А далі на схід - села Болехівці, Гаї Вижні та Гаї Нижні /кажуть, що всього є дванадцять сіл, які зберегли у своїй назві іменник "Гаї"/. На схід же від Доброгостова -велике і багате село Улично. На південь, за горою Ділом, привільно розкинулося гірське село Орів, а на захід - с.Станиля та здавен уславлене своїми цілющими мінеральними водами місто-курорт Трускавець.

Доброгостів майже зусібіч оточений густим мішаним лісом, основними породами в якому є дуб та ялина.

Підсоння в Доброгостові досить лагідне, бо ліси та височина з півночі заступають його від холодних північних вітрів.

Ґрунти тут не дуже добрі, здебільш - піщані суглинки, але при доброму господарюванні можна збирати добрі урожаї жита, пшениці, ячменю, вівса, гречки, проса, коноплі та льону.

Селяни вирощують багато бараболі-бульби, різноманітні городні культури капусту, буряк, квасолю, моркву тощо. Непогано плодоносять сади, серед фруктових дерев найбільш поширені яблуні, груші, сливи, черешні.

Зараз, коли повалилася большевицько-колгоспна система, виникла чимала проблема землеобробітку. Усе, що колись мали господарі у власному користуванні, а це: знаряддя праці із землеобробітку та переробки врожаю, у селянина усе це відібрали. Відібрали також, тягову силу - коня. То й не дивно, що селяни, отримуючи назад колись відібрану у них землю, впадають у розпач, що з нею робити, адже голими руками, чи лопатою та сапкою можна обробити лише невеличкий городець і годі...

А були ж колись у нашого селянина і коні, і досить зручне знаряддя праці.

Шляхи-дороги. Село перетинає битий шлях з Дрогобича через Стебник. Після Доброгостова він стелиться на Улично, Довголуку - аж до Гірного, де лучиться із потужною транспортною магістраллю, що веде зі Львова на Закарпаття, до Ужгорода, а далі до кордонів України із сусідніми державами - Словаччиною, Румунією та Угорщиною. Крім того, від центру Доброгостова розходяться кілька шляхів до кожної з його частин: в горішній кінець - аж до Лісового заряду, на горб, на причілки Бистрий і Погар

Стежки. Тепер часто можна почути "колись люди буди здоровішими" і це правда. Колись було менше транспорту і люди здебільшого ходили пішки-пішки йшли навіть до Дрогобича, не кажучи уже про Стебник, Трускавець та всі навколишні села. А для більшої зручності і скорочення шляху дуже добре обмірковувалися напрями прокладання доріг та стежок.

Так, наприклад, з Долішнього кінця можна було скоротити дорогу і поза городи через поле вийти на Голодну - під ліс.

Аж дві стежки було на Погар і Сиглу, на Бистрий, до Терлецьких та у Лази. Були стежка і дорога до Станилі та на хутір Іваники. Попід ліс були стежки до кількох хуторів, де було заледве два-три господарства.

Передісторія села Доброгостова. Як і на всіх просторах Європейського континенту, так і в Україні та на нашім Прикарпатті, щойно почав відступати останній льодовик /14-15 тисяч років тому/ одразу ж вслід за ним рушила і людина, освоюючи щораз більші простори, втому числі й наші терени.

Про походження бойківського племені, до котрого належимо й ми, є кілька наукових версій. Дехто вважає, що наші предки прийшли з Вопощини, інші - що це кельтське плем'я, котре посувалося із заходу на схід і розселювалося по обидвох боках Дунаю. Знаємо, що вже в ближчі до нас історичні часи на Прикарпатті жило плем'я білих хорватів. І ці території були приєднані до Київської Русі аж в період князювання Володимира Великого Частина білих хорватів нібито переселилася на Балкани /згадаймо і нинішню Хорватію/, а ті, що залишилися, з бігом часу, як і всі племена, що створили українську націю, почали зватися русичами - від назви держави – Київська Русь. Ще і на початку цього століття наші дідусі називали себе «русинами».

Доброгостів - це дуже давнє село. Безперечно, існувало воно ще в княжі часи, про що є багато свідчень сучасних істориків. За переказами, Доброгостів був уже в часи давнього Бича, зруйнованого монголо-татарськими наїзниками, сліди міста залишилися і нині в лісі Метеще. А люди й тепер кажуть: "В Метеще - на ринку". Легенда оповідає, що на місці, де нині розташований Доброгостів, ріс густий ліс. А в долішній частині було джерело чистої здорової води, біля якого й оселився заїжджий чоловік. Люди, котрі проїжджали шляхом на Бич, затримувалися тут, біля кринички, на відпочинок.

Господар був щедрою людиною і добре пригощав їх. От відтоді, очевидно, й почала формуватися назва села – «Доброгостів». Мешканці села з давніх-давен полювали на різноманітну лісову дичину, займалися землеробством, скотарством та домашнім промислом.

Тут доречно зазначити, що пов'язаний з Доброгостовом документ, датований 1853 р., скріплений печаткою, на якій зображена вівця, як символ Доброгостова.

Старі Церкви у Доброгостові

Перша документальна згадка про Доброгостівську церкву датується 1589р.

Ця церква отримала привілей від дідича-воєводи Станіслава Корнилевича старости м. Дрогобича.

В 1721 році церкву було реставровано, наступну реставрацію було проведено в 1809 році.

В 1849 році побудували нову церкву, яка простояла до 1870 року і з нез'ясованих причин в тому році згоріла.

На цьому місці побудували нову церкву з більш просторим приміщенням і верхнім ярусом для хорів, але і ця церква 21 березня 1889 року також згоріла.

В 1895 році побудовано нову цегляну церкву св.Миколая, але за візантійським стилем, тобто вівтарем до сходу. За таким же стилем на церкві встановлений хрест з півмісяцем і відзнакою 1895р. В церкві встановили різьблений Іконостас і проповідницю, які виготовив майстер із м.Самбора Стефан Бей.

В тому ж році побудовано цегляну дзвінницю, на яку встановили нові дзвони.

Священики

Доброгостівської парохії, що правили, в різні роки.

Юліан Алексенич (1877-1899 рр.)

Володимир Горницький (1899 -1901 рр.)

Олександр Сембротович (1901 -1902 рр.)

Михайло Татомир (1902-1903 рр.)

Іван Ільницький (1903-1913 рр.)

Микола Ільницький (1913-1916 рр.)

Олексій Хтей (1916-1933 рр.)

Володимир Веселий (19331934 рр.)

Теодор Банах (1934-1946 рр.)

Стефан Пламар (1946-1978 рр.)

Михайло Костур (1978-1990 рр.)

Любомир Кушнір (з 1990 р.)

Доброгостівські дяки

Михайло Стецівка, Андрій Котормус, Микола Гарасим'як (був дяком у Доброгостові протягом 55 років, знав напам'ять усі церковні відправи і хоч тримав у руках книжку, ніколи не заглядав до неї під час відправи), Дмитро Гарасим'як, Олекса Гарасим'як, Федір Чавага та ін.

До 1939 року у Доброгостові проживало 2660 чоловік, в тому числі: 115 поляків, які займали при польській владі керівні посади, 12 жидів, основ­ним їх заняттям була торгівля. Німців у селі було 86 чоловік, вони ходили до своєї церкви (кірхи) - Гасендорф в с.Уличне. Німці були дуже добрими господарями і фаховими ремісниками: столярами, ковалями тощо.

Церковні дзвони в Доброгостові були зняті за розпорядженням австрій­ського уряду 7-Х-1915 р. згідно постанови за №27665.

Вдруге церковні дзвони в нашому селі зняли німці в 1943 році. А в 1995 році святкували столітній ювілей нашої церкви, адже саме тоді минуло сторіччя посвячення храму, яке відбулося ще 1895 року за пароха отця Юліана Алексенича.

Думаю, святкування те було занадто скромним, у присутності кількох священників та гостей із сусідніх парохій. Хоча, на мою думку, міг би на таку подію прибути і Владика Юліан Вороновський - Правлячий Архиерей Самбірсько-Дрогобицької Єпархії. Але Владика не був запрошений, як дізнався я пізніше, з причин неузгодженості церковних справ. Адже він тоді заводив патріарший устрій, а парохіяни ще були неспроможні це сприйняти і хотіли, аби було так, як колись, по-старому.

Місцевий же парох - отець Любомир Кушнір вирішив не запрошувати Владику, щоб це не спричинило до конфлікту між мирянами. Тож отець Любомир перебував у дуже складному становищі, бо з одного боку не був на стороні парохіян, а з другого - не міг запросити свого зверхника - Владику Юліана Вороновського.

Товариство "Рідна школа"

Започатковане в 1891 році, його першою назвою було "Руське педагогічне Товариство". В 1926 році перейменоване в "Товариство Рідна школа", головною метою якого було: відродження українських національних традицій, культури, мистецтва. Стати в обороні української мови, літератури, народних промислів і образотворчого мистецтва перед засиллям чужого, насаджуваного займанцями впродовж століть.

Товариство "Рідна школа" займалося видавничою діяльністю, завдяки чому побачили світ такі дитячі журнали як: "Дзвіночок", "Світ дитини", "Юнацька думка" і інші публікації, що користувалися неабияким попитом і популярністю серед населення.

Добре налагоджена діяльність "Просвіти" і гарна Читальня сприяли створенню товариства "Рідна школа" у Доброгостові, що дало поштовх до ще глибшого виховного процесу дітей і молоді в національно-патріотичному дусі. Товариством "Рідна школа" в 1933 році відкрито дитячий садок у Доброгостові. Керівником і першою вихователькою цього садку була вельмишановна пані Романяк з Тустанович. Ця Богом обдарована добродійка, мала особливий підхід до маленьких дітей, за що вони любили її, як рідну матір. Отримане в садку національно-свідоме виховання пізніше не одному пригодилося в житті. А тепер, хто з цих вихованців залишився живим, з Божої ласки випала честь відроджувати зруйновані та розтрачені наші національні і релігійні здобутки, уже в Незалежній Україні.

З тих часів, у декого із старших людей залишилися в пам'яті рядки віршика, якого декламували на радість родичам вихованці дитячого садку:

Гей, хлопчино, ручку дай,

Прощайся з іграшками

І до школи поступай,

Учитися з нами.

А у школі будемося вчити

Свій нарід шанувати,

Україну любити.

Школа в Доброгостові була створена ще в минулому столітті. Вже тоді діти обов'язково мали відвідувати шкільне навчання. Хоча й не всі цього дотримувалися в дев'яності роки минулого століття, коли до школи ще ходив мій батько. Школа тоді, як знаю від батька, була чотирикласна.

Вже на початку століття побудовано нову, муровану, на два поверхи, гарну школу Було в ній п'ять класів. Директорував тоді учитель Стефан Корлятович. Він з родиною мешкав на партері в трикімнатному помешканні - по лівій стороні, а з правого боку була шкільна канцелярія і один великий клас. На першому поверсі - ще чотири класні кімнати, а на піддашшю-два класи.

Директор С.Корлятович був високого зросту, худорлявим. Можливо, занадто суворим та знервованим: тримав дисципліну і карав учнів за найменшу провину. Дружина директора вчителювала теж у нашій школі. Мали вони троє дітей: Іванку, Надію та Володимира, котрий ходив до школи разом з нами. За моїх часів у школі були й інші вчителі.

Иосиф Тимочко - зять отця Хтея,- чоловік високого зросту, добре збудований, спокійної вдачі і в усьому поміркований. Учнів прагнув наставляти промовистими прикладами. Пригадую собі такий випадок: одного разу, в час перерви, ми бавилися на подвір'ї, задзвонив дзвоник, - діти побігли і поставали в парти. Тільки ми, кілька впертюхів, продовжували збиткувати. І тут кличе мене до себе професор Тимочко /як ми тоді називали своїх вчителів/ і питає, чому я не став в парти з дітьми, як почув дзвінок? Поставив мені прутик на чоло, подумав: "Ну, іди..." А я тоді: "Пане професоре, то не болить..." Всміхнувся він..."Як ти мудрий - то покаєшся і так, а коли не розумієш нічого-то і биття не допоможе". Застидався я, а оту науку запам'ятав на все життя.